Isa 44 | UkrOgienko

Isaiah 44

Перша мова Йова: Його проклі́н та плач

3 По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження. 4 І Йов заговорив та й сказав: 5 „Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“ 6 Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.. 7 Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́! 8 Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців! 9 Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння! 10 Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на ^{▼▼Левіята́н — дуже велика водяна тварина Пор. Йов 40. 25, 31, 41. 23, 24. Пс. 103. 26.} готові збудити! 11 Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, — 12 бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!

Чому́ я не згинув в утробі?

13 Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер? 14 Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав? 15 Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок 16 з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі, 17 або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали! 18 Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили? 19 Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі, 20 разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля! 21 Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́... 22 І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим, 23 що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані, 24 тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба, 25 мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним? 26 Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода, 27 бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені. 28 Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“